переклад

   Лідії Дяченко

ДУША-ЦАРіВНА     

Правда це, чи небилиця,

Та жили-були в столиці

Добрий цар, а ще цариця,

І дочка – краса-дівиця,

Й войовничий їх сусід,

Імператор Непосид.

Поступ грізний, мовить твердо.

Словом – Непосид  Четвертий…

Домосид (так звавсь наш цар)

На всі руки був штукар!

Хоч і цар, любив трудитись.

В храмі Божім помолитись

І за себе, й нарід свій.

Непосиду ж – тільки бій.

Поживали не тужили

Мати й доня одяг шили,

Цар затим його вдягав.

А сусід, знай воював.

Де мечем, а де лукавством

Підкорив за царством царство

Імператор Непосид

Всіх! Лишився Домосид.